14.10.2024 18:55
eps_banner
АКТУАЛЬНО:

Прибиральник міста Ігор Ковальський: «Зараз роблю на третю хату»

kovalskuyУ минулому столітті ті, хто брався за роботу двірника, мали шанс отримати житло від держави. Для цього потрібно було відпрацювати двірником десять років. Така практика залишилася у далекому минулому, однак чимало з тих, хто попався на цей «гачок», і до сьогодні працюють прибиральниками території (так називають двірників по-сучасному).

Прибиральник території «Теркомуналсервіс» Ігор Ковальський, який наводить лад у центральній частині міста вже чверть століття (від 1990 року),  жартує, що зараз міг заробляти на «третю хату», якби ця норма діяла й надалі. Щоправда, одну квартиру пан Ковальський таки отримав у далекому 1992 році, та, пов’язавши свою долю із роботою двірника, вже не зміг взятися за щось інше.  Пояснює: спочатку треба було відпрацювати за квартиру, а потім вже й вік був не той, щоб роботодавці ним цікавилися.  А колись пан Ігор працював слюсарем-комплектувальником на «Ватрі».

– Часи були непростими, діти підростали, потрібно було думати про житло. Я вийшов на роботу двірником у день, коли в Тернополі знімали Леніна – восьмого серпня 1990 року. Пам’ятник «вождю» стояв  тоді на місці сучасного пам’ятника Данилові Галицькому. Одна рука його була в кишені, а інша показувала на корпус медінституту, що, мабуть, означало: «як є гроші в кишені, будеш в інституті», – жартує чоловік. –  Всі побігли дивитися на цю подію, ну і я слідом. Пригадую, як присутні кричали: «Бий його! Души його!». В результаті пам’ятник зняли з допомогою крана і вивезли його в невідомому напрямку. Так закінчилася епоха Леніна у Тернополі і почалася моя робота прибиральником.

Про те, що робота важка і фізично, і морально, чоловік дізнався дуже швидко. Адже центром вночі прогулюються дуже різні люди, серед них чимало п’яних, які тільки шукають до кого вчепитися.

– Я встаю о четвертій годині ранку, щоб поприбирати, поки на вулиці мало людей. Звісно, важко фізично, коли багато снігу, коли лід треба відколювати льодорубом, коли приходить час збирати осіннє листя. Та найважче інше: буває, що перехожі чи ті, хто сидить на лавках, намагаються якось образити мене, вколоти. Обзивають «дурнем» чи іншими словами, тикають пальцями і показують дітям як у зоопарку. Найприємніше чути, коли чую, як батьки кажуть дітям, куди треба кидати сміття. Та бувають дорослі, гірші за дітей. Одного разу я зупинився, щоб прочитати афішу, а водій автобуса, який чекав когось неподалік, з подивом випалив: «ого, то ти вмієш читати?». Люди сприймають прибиральників, як людей тупих і безграмотних, і це, звичайно, засмучує. Мушу також сказати, що й серед двірників є такі, що інститути позакінчували. А побачили б ті «грамотні», які обзивають і принижують, що робиться в центрі кожного ранку, і, особливо, після якихсь заходів на площі! Я часом кишки рву, поки приберу, настільки багато «біологічних відходів» залишають файномістяни. А що вже казати про злодійство та вандалізм, з якими регулярно стикаюся: крадуть навіть банальні чорнобривці! Бувало таке, що видирали з корінням канни, які ростуть на клумбах у центрі, і просто  викидали їх вздовж тротуару.

Чоловік розповідає, що мало не щодня у центрі з’являються бродячі собаки з числа тих, кого ще вчора вигулювали господарі.

Спогадів із чвертьстолітньої робочої біографії у пана Ігоря назбиралося чимало. Зараз робота прибиральника для нього стала звичною, він виконує її, не зважаючи на перехожих. А на початках, розповідає, всяке було, доходило навіть до того, що знайомі не віталися через те, що пішов прибирати вулиці. Гіркий осад від людської зневаги, мабуть, не минув й досі. Адже день у день, навіть у вихідні, він слідкує за порядком тут, у центрі Тернополя. Інакше – не можна: місто має бути чистим.

Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології ТМР