– Тернопіль житлово-комунальний Тернопіль житлово-комунальний
Триває капремонт діялнки вулиці Олени Кульчицької на території від вул. Коперника до ДП «Тернопільський облавтодор». Тут проводять заміну труб тепломережі. Загалом, за словами працівників, інженерні мережі на цій вулиці перебувають у жахливому стані, адже, ймовірно, були облаштовані ще у повоєнні часи.
Покійний краєзнавець Володимир Сушкевич розповідав історію вулиці для “Най все буде Тернопіль!”: «До війни вона називалася Пасаж Адлєра, після війни вона називалася вулицею Комсомольською і за України вона стала вулицею Олени Кульчицької. Всі три назви, як то кажуть, мають право на існування, бо в кожного своя історія, своє значення. Вулиця ця – особлива для тих хто пережив війну в Тернополі. А чим вона особлива? От кругом лежали руїни, кругом свистіли бомби, падали кулі, а вулиця..ця. збереглася у центрі міста, як оаза затишку, якоїсь такої мрії, здавалося, що не чути ні бомб ні куль, нічо не поруйноване, тому що все залишилося ціле»
У цьому будинку…тут тепер поліклініка УМВС до війни жив пан Демчик. Був кухарем у ресторані «Полонія» і знаною людиною у Тернополі. Його донька, пані Дана довший час працювала у пральні, нині живе на східному масиві.
На місці нинішньої будівлі Облавтодору був двоповерховий будинок, він також вцілів у війну, а вже пізніше на вимогу часу тут збудували цей великий офіс. Є припущення, що ідею будівництва подав тодішній начальник Облавтодору і поважна у місті людина пан Зволь. Він жив поруч у будинку, мав два сини, які за висловом В.Сушкевича були імениті кавалери.
А до війни будинок у якому мешкав пан Зволь із сім’єю мав одну особливість, широкі, так звані – варшавські вікна. Мати помешкання із такими вікнами, тоді було дуже престижно.
Хоча жили на вулиці Пасаж Адлера люди середнього достатку, але ніхто із міщан старожилів ніколи не забуде цю вулицю. Тут було святе місце, як називає цей будинок В.Сушкевич. У війну і після війни тут був хлібний магазин, а нині тут крамниця Фортуна. А тоді в далекому 1947 році, коли уже відмінили картки, з 7 ранку шикувалися довжелезні черги за хлібом, який могли привезти аж увечері. Але найгіршим було не довге чекання у черзі, а те, що хліба могло не вистачити. Він мав тоді особливий, кислуватий смак і запах і тернополяни казали – це мабуть від того, що форму для випічки змазували солідолом.
Говорить Володимир Сушкевич: «Така була ця аура хлібна, така заманлива, така щаслива, така жадана, що для нас не було більшої радості, як отримати буханку хліба, після довгої черги, приблизно 12 годин треба було стояти в черзі, поки привезуть о 7 годині вечора хліб з пекарні по вулиці Гоголя»
Особливістю довоєнного Тернополя і зокрема вулиці Пасаж Адлера були підвали у будинках, фактично одноповерхові будинки були двоповерховими за рахунок підвальних приміщень. Так жили люди… А під час звільнення, якраз із підвалів найважче було вибити окупантів. Про це до речі згадує у своїй книжці «Два письма из Тернополя» відомий російський письменник Костянтин Сімонов.
