Майстер аварійно-диспетчерського відділу КП “Тернопільводоканал” Богдан Колінець розповів про дива у своєму житті

Майже 30 років майстер аварійно-диспетчерського відділу Богдан Колінець долає понад 40 кілометрів, аби дістатися до роботи. Електричкою, каже, зручніше, ніж автомобілем. Ним користувався, коли при першому локдауні сполучення обмежили і в області.

Наймолодший із чотирьох дітей, він залишився на батьківському обійсті в селі Кудобинці Зборівського району. Плекає закладений ще татом сад, тримає пасіку. У тій же чарівній місцині виростили з дружиною двоє дітей. І син, і донька обрали ІТ-спеціальність.

У відділ внутрішньобудинкових мереж “Тернопільводоканалу” Богдан прийшов молодим хлопцем, незадовго після служби в армії. Ходив назирці за старшими колегами, аби навчитися усіх премудрощів слюсарської справи. Виявився не тільки здібним учнем, що став умілим фахівцем, а й людиною, яку шанують і люблять у колективі.

“Працівникам нашого відділу зазвичай доводиться мати справу з людьми в стресовому стані, бо коли тече зі стелі чи “забило” каналізацію — каву-чай аварійникам не пропонують, — каже начальник аварійно-диспетчерського відділу Любомир Калиняк. — Якщо на виклик зі своєю бригадою виїжджає Богдан Колінець — я спокійний: і зроблять все якнайкраще, і без конфлікту обійдеться. Він має вроджену інтелігентність, чудові комунікативні здібності, що важливо при роботі з людьми”.

За десятки років траплялося різне, пригадує Богдан Колінець. Якось на початку лихих 90-х, коли тільки почав працювати у водоканалі, їх викликав один із “крутих”, як їх тоді називали. У підвалі, де трапилася аварія, розмова на підвищених тонах перейшла в суперечку, а потім — і в бійку. Слюсарі з “крутим”, що їх обзивав та принижував, не дуже панькалися. Того вечора на “розбірки” під водоканал приїхала ціла “бригада” з наміром поквитатися за скривдженого. Дивом обійшлося без жертв.

Було й чимало комічних ситуацій. Приїхали на виклик, а там — іноземець, який безупинно повторює “Єст проблем”, а пояснити, що й до чого не може — мови зовсім не знає. Оглянули всі труби-крани-бачок-унітаз-водомір — ніде нічого, не тече, не капає. Проблемною виявилася газова колонка, до якої привів за руку. “Кажу йому, що треба газовикам телефонувати, бо ми колонки не ремонтуємо, а він тицяє мені телефон і дивиться благально, — пригадує майстер. — Вочевидь, і нас хтось йому викликав, але не дуже прислухався, де саме “Єст проблем”. Зателефонував в газову службу, пояснив в чому суть… І такі бувають виклики”.

Не секрет, що за кордоном фахівці такого рівня, як Богдан Колінець, заробляють значно більше, ніж у “приватників” в Україні, не кажучи вже про комунальні підприємства.

Спробував такого щастя в Чехії й Богдан Колінець. На місці з’ясувалося, що посередники — аферисти, тож роботу довелося шукати самому. Знайшов, кілька днів попрацював, але нервове потрясіння не минуло безслідно — прихопило серце. На медичну допомогу іноземцеві годі було сподіватися, тож поїхав додому. “Швидку” викликали в Зборів і відразу повезли до Тернополя. Хірург, який стенував йому серце, після операції сказав, що народився навіть не в сорочці — одразу в костюмі. Те, що з таким ураженням артерії (понад 90%, а щоб зупинилося серце — достатньо 70%) чоловік зміг сам подолати далеку дорогу, досвідчений медик пояснити не міг.

У житті Богдана Колінця подібні дива непоодинокі. Можливо, таким чином на небі наймолодшим сином опікується мама, яку втратив, коли мав лише 11. Можливо, має сильного янгола-охоронця, як сам припускає. Великою мірою це і його власна заслуга — людини, що наперекір усім труднощам, ніколи не опускає рук, примножує злагоду, живе за честю й совістю.