Чи допоможуть лічильники тепла здешевити витрати на опалення?

За даними розрахунків Національного екологічного центру України, близько 43 тисяч житлових будинків в Україні не обладнані лічильниками споживання тепла. Найгірша ситуація на Тернопіллі – тут лічильники тепла встановлені лише у 7% будинків. Найкраща – у Львівській (73%), Миколаївській (68%) та Вінницькій (67%) областях. Сумарний показник по країні – трішки більше половини будинків (51%) мають лічильники тепла.

Якщо Закон успішно пройде друге читання, то до кінця 2017 року усі нежитлові, а до кінця 2018 і всі житлові будинки мають бути обладнані лічильниками тепла.

Удар по гаманцю чи чергові страшилки?

Встановлення лічильників – компетенція комунальних теплопостачальних компаній. Вони мають і придбати лічильник, і встановити, і проводити періодичну повірку. Затрати закладаються в тариф, і, для того, щоб ця додаткова сума не стала непомірним тягарем для родини – можуть бути розписані на 5 років. Якщо теплокомуненерго не справляться із завданням до вказаного у законі терміну – 31 грудня 2018 року, то їх очікують штрафи.

«Це абсолютно реалістичні терміни, більше того, усі інвестиційні програми підприємств-виконавців послуг уже передбачають встановлення приладів обліку, а за інвестиційну складову ми сплачуємо у складі тарифу. До слова, за встановлення комерційних приладів обліку відповідає оператор мереж, а не співвласники будинків. Хоча співвласники можуть зробити це за власний рахунок (і багато хто уже зробив), тому мешканцям таких будинків не буде додатково нараховуватися плата за лічильник», – пояснює ситуацію координаторка житлово-комунальних програм у Громадянській мережі «ОПОРА» Тетяна Бойко.

Крім теплокомуненерго, право встановлювати лічильники матимуть і інші компанії, але лише ті, які мають ліцензію на постачання тепла.

Ціна питання – 3 мільярди гривень для всієї країни при розрахунку, що будинковий лічильник коштує 50 тисяч гривень. Тетяна Бойко стверджує, що лічильники окуповуються за період від 1 до 3 років. Експерти з Національного екологічного центру погоджуються, ще й уточнюють, що фінансове навантаження на жителя 3-поверхового будинку (27 квартир) при цьому становитиме 1852 гривні, 16-поверхівки (320 квартир) – 156 гривень.

Якщо ж є намір здешевити свої витрати, то допоможуть державні та місцеві програми “теплих кредитів”, адже вони поширюються на приклади обліку (як індивідуальні для фізичних осіб, так і загальнобудинкові (для ОСББ). Є близько двохсот місцевих програм, які надають часткову компенсацію у вигляді компенсації відсоткової ставки за кредитом чи частини тіла кредиту на лічильники.

Особливу увагу фінансуванню придбання лічильників приділяють у Чернівцях.

«У минулому році на співфінансування встановлення лічильників з бюджету міста виділили – 1,9 млн. грн, цього року – 2,2 млн. грн. Це становить 80% від вартості встановлених мешканцями лічильників. Програма співфінансування встановлення теплових лічильників діє вже 2 роки. Торік по ній встановлено 54 лічильника, цього року – 55», розповідає радник міського голови Чернівців Ірина Карімова.

Однак встановлення лише будинкового лічильника не обов’язково дасть оптимальний ефект – бажано встановлювати ще розподілювачі тепла або індивідуальні лічильники.

Діло техніки, або що і навіщо встановлювати

Закон №4901 ставить за вимогу встановлення загальнобудинкових лічильників. Вони дозволять оцінити, скільки реально споживає тепла будинок. Тут вже треба буде платити не за квадратні метри опалюваної площі за встановленою нормою, а за гігакалорії використаної енергії.

Через відсутність обліку споживання енергії мешканці будинків економічно невмотивовані запроваджувати будь-які заходи, що можуть зменшити споживання теплової енергії чи води. Без обліку лічильниками фактичного споживання неможливо зафіксувати зменшене енергоспоживання в натуральних величинах і при оплаті рахунків за комунальні послуги не вдається заощадити кошти від підвищення енергоефективності помешкань.

Плату поквартирно за тепло за наявності будинкового лічильника можна розприділяти по-різному: пропорційно до квадратних метрів, за показами індивідуальних лічильників чи за даними розподілювачів енергії.

Перший варіант – найменш зручний. Адже ви можете економити, ваш сусід ні – а от суми все одно будуть розподілені відповідно до норм.

Якщо є намір економити – без регуляторів температури опалення не обійтись. Тоді, коли в приміщенні дуже спекотно, або на вулиці відносно тепло, є змога прикрутити регулятори на радіаторах опалення, зменшуючи витрати теплоносія та температуру батарей. Внаслідок цього лічильник чи розподілювач тепла фіксує зменшення кількості спожитої теплової енергії та досягається реальна економія грошей.

До слова, щоб батареї давали максимальну віддачу, слід, щоб труби і батареї були ізольовані від стін, щоб теплоносій грів повітря, а не стіни; утеплити двері і вікна, оскільки через вікно втрачається понад 30% тепла; за батареями рекомендується встановити тепловідбивні екрани з пінофолу.

І от, коли є регулятори – треба купувати розподілювачі чи лічильники.

Індивідуальний лічильник – оптимальне рішення. Його вартість – 3-4 тисячі гривень, але він дуже швидко окупляє свою вартість. Недолік – встановлюється лише у будинках з горизонтальною розводкою труб, а частка таких будинків у країні порівняно невелика.

Розподілювач – рішення для будинків з вертикальною розводкою. Розподілювач елечіпляється на кожну батарею, коштує порівняно 500 гривень і обраховує тепло, що виділяє радіатор. Покази цих приладів використовуються замість квадратних метрів при розподілі показів будинкового лічильника тепла між квартирами. Недолік – з нього є користь лише тоді, коли такими приладами обладнано не менше 75% квартир.

І найголовніше – якщо ви встановите усі прилади обліку на кожному рівні, ви зможете контролювати свої витрати. А от, щоб у домі було тепло – це вже інша пісня, тут треба утеплятись. Тож нарікати, що плачу стільки ж, а у домі холодно – некоректно.

«Лічильник – в кожен дім!» – довгий шлях до втілення вимог ЄС

Вимога щодо встановлення лічильників є прямою вимогою директив ЄС. Про це розповідає аналітик Інформаційної кампанії «Сильніші разом!» Дмитро Науменко:

«У старій директиві по енергоефективності (2006/32/ЄС) було вказано, що держави-члени ЄС зобов’язані забезпечити кінцевих споживачів індивідуальними лічильниками, але лише там, де це технічно можливо, фінансово підйомно та де це може принести економію споживання енергії. В нових будинках встановлення індивідуальних лічильників було визначено обов’язковим, а також вимагалось, щоб всі розрахунки за комунальні послуги здійснювались на основі даних обліку і причому достатньо часто, щоб споживач міг нормально реагувати зміною своєї поведінки споживання. Нові газові та електричні директиви (2009/72 та 2009/73) на додачу до цих положень просувають ідею встановлення т. зв. “розумних лічильників” (електронні пристрої, що зазвичай працюють в парі із системами автоматичного регулювання енергоспоживання). Якщо в цьому випадку вигоди від їх встановлення переважать витрати, то не менше 80% споживачів електроенергії мають бути оснащеними такими лічильниками до 2020 року. По газу жодних зобов’язань та дедлайнів немає. Нова директива ЄС з енергоефективності (2012/27/ЄС) має також положення, що всі кінцеві споживачі мають бути обладнані індивідуальними лічильниками на всі види комунальних послуг, але там, де це технічно, фінансово та з точку зору вигоди по економії енергії можливо».

Понад три роки активної адвокації, три версії Закону та десятки зустрічей для пошуку спільних рішень знадобилось для того, щоб вищезгаданий законодавчий акт нарешті був прийнятий у першому читанні.

«Попри те, що відвертого опору нашій діяльності не було, не було і політичної волі на його прийняття. Завжди є ті, хто зацікавлений, аби справа не зрушувала з мертвої точки. Наприклад, облік використаної теплової енергії зменшує поле для корупційної діяльності комунальних теплопостачальних компаній», – коментує Андрій Желєзний, експерт Національного екологічного центру України.

Експерт зауважує, що зрештою від впровадження в дію закону мають виграти всі і що це запустить великі реформи у сфері ЖКГ.

«Все змінюється, коли споживач платить лише за спожите. Комунальна теплопостачальна компанія (теплокомуненерго) змушена відповідати за втрати теплоенергії на теплотрасах та недбалість, а, отже, буде зацікавлена у пошуку інвестицій та покращенні рівня надання послуг. Держава нарешті отримає об’єктивні дані обліку використання енергії. Закон дозволить всім гравцям бути енергоефективними, якщо вони цього захочуть. Попри всі переваги, є і «вузькі місця» закону. Не всі теплокомуненерго захочуть відходити від звичних корупційних схем і можуть бойкотувати закон. Та й з огляду на проблеми клірингового розрахунку багатьох таких компаній з Нафтогазом, у них заморожені рахунки, що формально стає підставою, аби оголосити про свою неспроможність, наприклад, купувати лічильники для встановлення чи оплачувати послуги їх встановлення. Інший потенційний бойкот – недобросовісні споживачі, які можуть пошкоджувати лічильники через те, що їхні помешкання зовсім не термомодернізовані, вони витрачають багато енергії для опалення і тому змушені тепер платити більше. Готовим треба бути до усього», – говорить про переваги та потенційні труднощі впровадження закону Андрій Желєзний.

Дмитро Науменко до незаперечних переваг відносить те, що зобов’язання встановлювати лічильники нарешті може стати “твердим”, тобто на рівні закону. Мовляв, раніше Кабмін та НКРЕКП могли виставляти різні вимоги та заклики з цього приводу, а постачальні компанії і споживачі їх ігнорували, посилаючись на те, що “в законі не написано”.

Як вирішують проблеми обліку тепла європейці?

Проблема тепломодернізації та обліку свого часу гостро постала і перед європейцями. Експерти відзначають, що досі не всі європейські будинки обладнані індивідуальними лічильниками, але от з питанням загальнобудинкових приладів обліку наші західні сусіди вже давно справились. Вихідні дані були не кращими, ніж у нас – погана термомодернізація (особливо країни пострадянського табору – Польща, Чехія, тощо), вертикальна розводка в більшості будинків (Німеччина, Італія).

До слова, якраз проблема обліку тепла для кожної квартири у будинках з вертикальною розводкою була вирішена данським інженером Одіном Клоріусом в семидесятих роках. Саме він винайшов вищезгадуваний розподілювач тепла.

Історія індивідуального обліку комунальних послуг у Європі нараховує уже понад двадцять років. Показники економії теплової енергії, яких досягають за рахунок щоквартирного обліку, становлять 20-50% у Західній та Східній Європі відповідно. Капітальні ж витрати на встановлення лічильників повертались за півтора-три роки.

В польському Щеціні, до прикладу, усі ОСББ у старих будинках провели комплексну термомодернізацію – терморегулятори на опалювальних приладах, автоматичні балансуючі клапани на стояках опалення, індивідуальні лічильники тепла, терморегулятори на системи гарячого водопостачання, модернізація теплопунктів, а також ще зовнішнє утеплення, теплоізоляція дахів, заміна вікон. Результат – протягом 1998-2004 років використання теплової енергії зменшилось на 43%. У Варшаві ж після утеплення стін, горищ, встановлення терморегуляторів на батареях, лічильників тепла і нових котлів використання теплової енергії зменшилось на 52%, а фінансові витрати – на 45%.

Як же на практиці, європейці розраховують, скільки мають оплатити за тепло у поточному місяці? Зазвичай 30% показників загальнобудинкового лічильника мешканці будинку оплачують пропорційно до квадратури площ квартир, а 70% – з огляду на показники індивідуальних лічильників та розподілювачів. Таким чином вирішується проблема загальнобудинкових втрат тепла, оплати за опалювання місць загального користування, а також унеможливлюється практика «нульової оплати» при вимкнених радіаторах і опаленні «за рахунок сусідів». Якщо розподілювачів і індивідуальних лічильників нема – все оплачується пропорційно до площі.

Цікавим моментом є те, що часто мешканці будинка платять певну стандартну суму на рік, і вже потім проводиться її перерахунок відповідно до показників лічильника. Якщо треба – мешканець доплачує, якщо виявляється, що він заплатив забагато – це вноситься як передоплата за наступний рік.

«В кожній квартирі стоять лічильники тепла, а в підвалі є загальнобудинковий лічильник. Вони належать фірмі, яка відповідальна за опалення, яка їх встановлювала і міняє що два роки. На батареях неодмінно встановлені регулятори, якими ти можеш ввімкнути опалення і регулювати його. Є 5 режимів нагрівання. Раз на рік приходить представник фірми і знімає показники з лічильника. Я за рік оплачую певну суму. Якщо я не користувався опаленням чи використав менші – її повернуть, використав більше – мушу доплатити. Люди ж, які отримують державну підтримку (наприклад, безробітні), сплачують єдину суму, незалежно від того, чи вони перевищують норму», – розповідає про європейські реалії мешканець німецького міста Гамбург Ігор Горенбух.