Законне право власності: чому уряд проти?

“Вірую, що усяке право накладає відповідальність, усяка можливість зобов’язує, а всяка власність породжує почуття обов’язку”. Джон Рокфеллер     Власники квартир у багатоквартирних будинках нарешті усвідомили, що правомочності комунальних підприємств поширюються лише на об’єкти комунальної власності, тож до їхньої приватної нерухомості комунальникам зась. Власники масово протестують проти незаконного утримання їхніх квартир і будинків у комунальній кабалі. Комунальний сектор економіки втрачає свою соціальну базу. Залишається одне з двох: або передати власнику утримання тягаря власності та відпустити його на всі чотири боки, сподіваючись на свідомість і самоорганізацію власників, або знову знайти йому хазяїна, який його вчитиме, як коритися, любити кабалу і тяжку руку господаря. Уряд як суб’єкт права законодавчої ініціативи, вочевидь, обрав другий варіант. І вирішив провести в багатоквартирних будинках приватного житлового фонду щось на кшталт колективізації — перетворити “одноосібників”-приватних власників житла на таке собі колективне господарство, яке колись називали хто комуною, хто колгоспом, де все вирішується більшістю голосів співвласників під добровільно обраним або примусово призначеним згори управителем, а меншість ігнорують і гноблять. Відродити комуну, про яку люди казали: “Кому — “на”, а кому — “ні”, як буває, коли всі їдять з одного казанка різними за величиною ложками. Звісно, набагато краще кожному мати власну миску, але проти цього протестують власники великих ложок — коли всі почнуть їсти з власної миски, то для декого скінчиться “халява”… Згідно з п. 1 розділу 9 Коаліційної угоди (“Надання власникам житла механізмів для ефективного управління та забезпечення житла якісними послугами”) Кабінет міністрів як суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради проект закону України №1565 “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”(далі — проект №1565). Однак реакція власників житла на цей законопроект виявилася неоднозначною. Замість продуманих методик із самоорганізації співвласників будинків на принципах вільної ринкової економіки і розширення у суспільстві демократичних засад самоорганізації та самоврядування КМУ у проекті №1565 в суто радянському дусі застосував щодо власника примус до виконання цивільно-правових відносин, запровадивши проти власника-індивідуаліста порочний принцип колективної відповідальності, в якій усе, аж до розпорядження власністю багатоквартирного будинку включно, вершитиметься вульгарною більшістю. А на всіх правах власника, гарантованих йому міжнародними угодами, Конституцією і законами України, законотворець поставив жирний хрест. Щоб не відкривати скриньки Пандори з прихованими в ній конфліктами,, законотворець, очевидно перевищивши свої повноваження, вирішив нібито для “загального добра” втрутитися проектом №1565 у права власників, з яких і так уже достатньо познущалися за роки незалежності, незаконно утримуючи приватний житловий фонд у комунальній кабалі і паразитуючи на чужій власності та її розкраданні. Для цього суб’єкт права законодавчої ініціативи самоправно змінив тему, зазначену у п. 1 розділу 9 Коаліційної угоди, замінивши виховання суспільства свободою черговим над ним насильством. Якщо в угоді йдеться про надання власникам житла механізмів для ефективного управління та забезпечення житла якісними послугами, то в проекті закону — “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”. Замість того, щоб усунути порушення прав власників і запропонувати їм механізми ефективного управління приватним спільним майном та отримання якісних послуг, Кабмін брутально втрутився у здійснення права приватної власності, на яку його правомочність не поширюється (правомочність держави закінчується там, де починається приватна власність). Суб’єкт права законодавчої ініціативи нібито забув, що відповідно до ч. 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, управляє, користується і розпоряджається своєю власністю на свій розсуд, і ніякий уряд йому в тому, як розпоряджатися своєю приватною власністю, не указ. Однак розробники і парламентські лобісти проекту №1565 цю незриму межу, яка ще належним чином в суспільній свідомості не демаркована, порушили точнісінько так само, як дехто у селах переносить межі сусідських городів. Пропонуючи проектом №1565 ліквідувати прийняття рішень з управління та користування спільним майном за обов’язковою згодою всіх співвласників, як це передбачено статтями 358 і 369 ЦКУ, а натомість запровадити управління й користування спільним майном відповідно до рішення більшості, КМУ хоче навіть запровадити особливий режим здійснення права власності щодо спільного майна відповідно до імперативного волевиявлення більшості. Про це прямо зазначено в пояснювальній записці до проекту №1565 віце-прем’єр-міністром України, міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Г.Зубком: “…шляхом… визнання простої та кваліфікованої більшості голосів співвласників для прийняття рішень щодо розпорядження та управління спільним майном у багатоквартирному будинку…”. Якщо називати речі своїми іменами, то йдеться про чергове усуспільнення приватної власності. Тож постає запитання: як суб’єкт права законодавчої ініціативи, втручаючись у право приватної власності, врахував у проекті №1565 статтю 41 Конституції України, якою право приватної власності визнається непорушним, або ж норму ч. 1 статті 319, статті 358 і 369 Цивільного кодексу України? Чи Конституція і закони України писані не для нього?  Пропонована КМУ “більшість”, яка відповідно до проекту №1565 уже не лише управляє, а й розпоряджається приватним житловим фондом, також проблемна. Якщо хтось вважає, що вона формуватиметься за принципом “один голос — одна квартира”, той помиляється. Більшість за проектом №1565 формуватиметься не голосами співвласників, а кількістю квадратних метрів, якими вони володіють, у загальній площі будинку. За такої методології формування правлячої більшості більше прав матиме той, хто має більше метрів не тільки у загальній площі квартир, а й у вбудованих приміщеннях, в яких розміщуються заклади соцкультпобуту, а також у допоміжних нежитлових приміщеннях горищ і підвалів, які за законом належать власникам квартир, але через використання корупційних схем опинилися у власності рейдерів. Якщо участь співвласника у витратах на утримання багатоквартирного будинку приватного житлового фонду має відповідати величині належної йому частки в будинку, що вже врегульовано статтями 358 і 369 ЦКУ, то в питаннях, пов’язаних з управлінням і розпорядженням власністю в багатоквартирному будинку за принципом “в кого більше метрів, в того більше й прав, того й більшість”, категорично неприйнятна, бо “більшість”, сформована за кількістю метрів, може бути меншістю за кількістю власників. Такий підхід помилковий, адже наявною власністю право особи не вимірюється. Чинний на цей час закон встановлює рівність прав співвласників незалежно від величини часток, що належать їм у спільному майні. Фактично суб’єкт права законодавчої ініціативи наполягає на запровадженні законом більшості, сформованої за майновою ознакою з найзаможніших співвласників. Це не просто примат зграї над особою, це узаконення соціального домінування багатшого над біднішим. “Більшість” у будинках, у яких було допущено порушення прав власників квартир на допоміжні приміщення і переважне право товариств власників квартир на викуп вбудованих у житлові будинки приміщень, складатиметься насамперед з власників магазинів, салонів, перукарень, закладів харчування, медичних установ тощо, а також із рейдерів, які за корупційними схемами протиправно заволоділи підвалами й горищами. Належні їм приміщення вирізняються великими площами, тож при формуванні так званої більшості за метражем від початку дають їхнім власникам значні, а то й вирішальні переваги над власниками квартир. І така “більшість” у разі ухвалення законопроекту №1565 отримає можливість брати участь не тільки у витратах на утримання та обслуговування будинку, а і в управлінні та розпорядженні майном усього будинку, і в такий спосіб вона матиме можливість домінувати над іншими власниками. Саме вона вершитиме не лише утриманням, а й розпорядженнямбагатоквартирним будинком як цілісним майновим комплексом (домоволодінням). Законотворець не передбачив можливих негативних наслідків такого формування “більшості” з фактичної меншості. На таких сумнівних засадах у житловому будинку швидко сформується “більшість”, яка буде банкрутувати й виживати економічно слабших чи незручних їй співвласників, приймати рішення про безпідставне переведення житлового фонду в нежитловий, про продаж тощо, що призведе до порушення основоположних прав і законних інтересів інших власників житла. Як тоді бути із ч. 1 статті 358 ЦКУ, відповідно до якої “право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою”? Чи зі статтею 369 ЦКУ, за якою “розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників”? Применшувати соціальний аспект створення вогнищ соціальної напруги внаслідок такого підходу до формування “більшості” немає підстав. Адже тільки в Києві неправомірно відчужено від 5 до 15 тис. допоміжних нежитлових приміщень приватного житлового фонду. Тому законодавцеві слід було б подумати, як відновити справедливість і повернути допоміжні нежитлові приміщення їх законним власникам, щоб ті могли утримувати житловий фонд, а не підігрувати рейдерам і хапугам, які незаконно заволоділи ресурсом власників квартир. Чи можна буде в разі прийняття законопроекту №1565 вважати Україну правовою державою, якщо в ній насправді пануватиме не верховенство права, а свавілля простої арифметичної більшості, від якого особа не захищена навіть правом набутої в законний спосіб приватної власності?! Проектом №1565 його розробники фактично вдаються до спроби відродити порочний принцип колективної відповідальності. Бо вони надають “більшості”, сформованій за ознакою “більше власності — більше прав”, право вчиняти щодо меншості, в якої менше власності, примус до виконання солідарних цивільно-правових зобов’язань, зменшуючи обсяг її прав. Викладена у проекті №1565 протиправна ініціатива Кабміну порушує фундаментальні основи інституту приватної власності, гарантовані громадянам міжнародними угодами, Конституцією та чинними законами України. Відповідальність співвласників як власників окремих об’єктів у складі багатоквартирного будинку приватного житлового фонду — учасників цивільно-правових відносин у питаннях утримання багатоквартирного будинку приватного житлового фонду як спільної (часткової і сумісної) власності вже врегульована законом і прийняття нових законів насправді не потребує. Встановлення проектом №1565 якогось іншого порядку здійснення прав власності в частині управління і розпорядження є порушенням статті 322, ч. 1 статті 358 і ч.1, 2 статті 369 Цивільного кодексу України. Обмежуючи права і погіршуючи становище приватного власника, розробник проекту №1565 відверто порушує статтю 22 Конституції України, якою проголошено таке: — конституційні права і свободи не можуть бути скасовані; — при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Тому відповідно до ч. 2, 3 статті 22 Конституції проект мали зняти з розгляду як антиконституційний. А також як такий, що містить корупційну складову, звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод законних власників квартир — співвласників допоміжних нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках приватного житлового фонду і наділяє незаконних власників допоміжних приміщень здійснювати правомочності щодо розпорядження не належним їм за закону майном. На реєстрацію у Верховній Раді 22 грудня 2014 р. тадо профільного комітету з питань будівництва, містобудування та житлово-комунального господарства 23 грудня 2014 р. проект №1565 зовсім не випадково подавався без негативного висновку Головного науково-експертного управління апарату ВР. Зазначене управління в узагальнюючому висновку наголосило: “За результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання з урахуванням висловлених зауважень та пропозицій”. За результатами розгляду в першому читанні законопроект також було визнано за доцільне повернути на доопрацювання, однак цієї рекомендації так само не було виконано. Розробник проекту №1565, напевне, свідомо йшов на порушення Конституції та законів України. Усувати в проекті №1565 порушення Конституції і законів України суб’єкт права законодавчої ініціативи і парламентське лобі насамперед Мінрегіонбуду вирішили у неприпустимий спосіб: замість того, щоб привести його у відповідність із діючим законодавством, вони прийняли рішення внести зміни у статті законів, яким проект №1565 суперечить. Логіка суто більшовицька, за Леніним: якщо факти суперечать (марксистській. — Т.К.) теорії, то тим гірше для фактів. Тобто вони вважають, що якщо їхній законодавчій ініціативі заважають закони, то тим гірше для законів. Щоб знівелювати кричущі недоліки проекту №1565, законотворець і його парламентське лобі планують внести зміни, але не в аналізований законопроект, а в Цивільний і Житловий кодекси, у закон про ОСББ, у закон про житлово-комунальні послуги і, якщо їх не зупинити, то й навіть у Конституцію. З такою законотворчістю можна далеко зайти. Згадується сентенція екс-міністра юстиції Олени Лукаш: “Конституція — не ікона. Не треба на неї молитися”… Моральна й ідейна застарілість проекту №1565 полягає в обмеженні прав приватного власника, що суперечить національному ідеалу українства, який історично ґрунтується на приматі права приватної власності над державною і колективною. Розробники проекту №1565 недооцінили потенціал власників до самоорганізації та проігнорували здатність приватних власників до такої самоорганізації в тих формах, яких від них вимагатиме ситуація. Сьогодні суспільство в Україні на порозі докорінних змін. В українському народі вже розпочалася (із кожним днем ширше розгортається) боротьба між рабством і свободою, між державним примусом і вибором вільної особистості, між історичним спадком державного кріпацтва і вольностями козацтва і Магдебурзького права. Тому проект №1565 — це не що інше, як камінь спотикання на шляху, який веде до побудови в Україні вільного правового демократичного суспільства, яке неможливе без вільних людей так само, як свобода людини неможлива без повноцінного, а не урізаного інституту приватної власності. Біля “Чейз-Манхеттен бенк” у Нью-Йорку є камінь із символом віри Джона Рокфеллера. Одна із викарбуваних на ньому заповідей така: “Вірую, що усяке право накладає відповідальність, усяка можливість зобов’язує, а всяка власність породжує почуття обов’язку”. Пророчі слова! Саме ця тріада і є рушієм будь-якої самоорганізації як запоруки прогресу. Саме тому, що ці принципи формували США як країну вільних людей. Сполучені Штати сьогодні — це могутня країна вільних людей, а Україна, де законотворці так не вважають, — країна рабів і панів. Проект №1565 відтворює у кондомініумах порядок, який у СРСР було впроваджено у місцях позбавлення волі та який подекуди існує і досі. Радянська адміністрація в’язниць і таборів перебувала у негласній змові з криміналітетом, який виконував роль наглядачів. Схоже, намагаючись підмінити природну й добровільну самоорганізацію співвласників багатоквартирних будинків своїм адмініструванням, КМУ моделює для приватного власника у кондомініумі місце позбавлення волі, ставлячи над ним квазіадміністрацію у вигляді мотивованої додатковими можливостями “більшості”. Хоч би що чиновники будували, вони неодмінно збудують тюрму. Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції “органи державної влади… їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. Втрутившись у право приватної власності, уряд вийшов за межі своїх повноважень і порушив Конституцію і закони України, що має ознаки злочину. Статтею 41 Конституції України приватна власність проголошується недоторканною, а за статтею 321 Цивільного кодексу України “право власності є непорушним”. Бути чи не бути в Україні набутій у законний спосіб приватній власності законно недоторканною? От у чому питання. P.S. Коли цей матеріал було заверстано, стало відомо, що парламент України прийняв у другому читанні законопроект №1565 “Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку”. По гарячих слідах удалося з’ясувати, що частина депутатів на віру сприйняла цей законопроект як законний спосіб подолати монопольну самоправність жеків… Голова Верховної Ради ухваленого закону на момент публікації матеріалу ще не підписав. Президентові України на підпис цей законопроект ще не надійшов. Ще можна поборотися!
Тарас КІНЬКО
Законне право власності: чому уряд проти? «Дзеркало тижня. Україна» №16-17