20.04.2024 11:39
eps_banner
АКТУАЛЬНО:

По сліду бродячого пса

… Пес Бровко лежав на острівку, який утворився із сонячних променів, що пробивалися крізь гілля крислатого дерева. Він спостерігав за опецькуватим горобцем. Той намагався роздзьобати напівчерствий шматок хліба, що «пожертвували» чотирилапому мешканці будинку, поблизу якого той знайшов собі прихисток. Хліб був зовсім не смачним, то ж псові було ліньки навіть гавкнути на нахабного пернатого. Враз Бровко різко підвів голову, повів вухом, втягнув носом повітря: неподалік проїхала знайома «газелька» із клітками на кузові. Пес знав,

що люди з автівки собак не вбивали, але після зустрічі з ними собаче життя ставало вже не таким, як було. Бровко сердито гаркнув на горобця, схопив свій хліб і, відомими лише йому стежками,

чкурнув у свій сховок, щоб до обіду, поки не мине небезпека,  не висовувати звідти носа.

На полювання!

Познайомилася я з ловцями собак абсолютно випадково. Зателефонував знайомий, запропонував  написати про їхню роботу, а через годину я вже сиділа у автівці і розглядала ловців.

Пан Ігор

Зізнаюся відразу: очікувала зустріти жорстоких, кремезних, вусатих та брутальних представників чоловічої статі. Таких, якими бувають «колюхи» у селах («колюхи» – ті, хто ріже свиней та худобу у селах). Або хоча б таких, як бачила у мультфільмі «Баранчик Шон», приміром,

Пан Павло

де ловець собак фанатично виловлює усе живе, окрім людей, на вулицях мегаполісу і просто ненавидять живих істот, які не мають господарів. Мої «ґидзлі» (народна назва ловців собак) виявилися абсолютно простими дядьками. На задньому сидінні їхньої «газельки» лежали причандалля для відлову собак.

  • Бачите, що робиться, – почав розмову старший ловець, пан Павло. – Робота наша специфічна, але потрібна. В місті люди діляться на два види: ті, хто псів не любить і на них скаржиться, і ті, хто псів любить, підгодовує їх і… ховає від нас. Перші обурюються, чому ми тварин не вбиваємо, а другі – накидаються на нас, коли намагаємося чотирилапого впіймати.

Чоловік розповів, що тварин відловлюють для того, щоб завезти їх у центр стерилізації, який знаходиться у селі неподалік від Тернополя. Законом заборонено  їх усипляти або умертвляти іншим способом, за винятком випадків, коли йдеться про тварин, хворих на сказ. Тому єдиним засобом регулювання чисельності безпритульних тварин є проведення стерилізації. Стерилізація собак – це хірургічне втручання , внаслідок якого тварина втрачає здатність до відтворення потомства, тобто свою репродуктивну функцію. У пошуках тварини їдемо у двір, звідки мешканці подали заявку. Молодший ловець, пан Ігор виходить з машини, оглядає територію. Повертається.

  • Нема. Вони знов не лишили свого телефона?
  • Не лишили, – відповідає пан Петро.

    Пес, що грівся на сонечку, швидко чкурнув геть

Ловці пояснюють мені, що тернополяни, які скаржаться на чотирилапих безхатьків, майже ніколи не залишають своїх точних координат, щоб при потребі скерувати ловців у потрібне місце. Тому невдалих «полювань» вистачає. Ще якийсь час походивши довкола, приймають рішення їхати далі: час підтискає, адже працюють ловці щодня від  6 до 10 ранку, коли на вулицях міста небагато людей.

Полювання триває

Слухняно сідаю в машину і прислухаюся до розмов ловців. Періодично вони помічають десь на узбіччях собак і безпомилково ідентифікують їхню стать та наявність «сережки», що свідчить про попереднє знайомство із службою ловців. Звертаю увагу на те, що чоловіки навіть називають імена тварин. Їх, собак, я навіть не завжди помічаю, та для досвідченого ока вони – мов на долоні.

 

  • Ми знаємо їх всіх. Але кожного дня нові тварини з’являються: люди викидають, – розказує пан Ігор. – Везуть до Тернополя песенят з сіл, викидають на автовокзалі чи на залізничному. От і маєш тобі «центрових» псів. Ну а ще ж вони множаться. Сучка десь сховає песиків, а з сховку вилазять вже «бички». Люди підгодовують, поки вони малі, а як виростають – обривають дроти, щоб ми їх

    Ловці знають усі закапелки, де ховаються безпритульні собаки

    виловили. А звідки беруться на вулицях породисті пси, ви зд

    огадуєтеся? – продовжує лікнеп ловець. – В моїй практиці є один заможний тато, який кожного року навесні купує своїм дітям нового породистого песика. Діти забавкою бавляться, а потім, коли виростає, копня під хвіст і «гуд бай»…

 Псевдолюбов у дії: чому люди перешкоджають роботі ловців

Пан Петро перебиває розповідь пана Ігоря.

  • Ігор, ти ліпше бачиш. Має кульчик чи нє?

Рушниця для транквілізаторів виглядає загрозливо

Всі троє вглядаємося  у пса, який лежить під кущем неподалік від тротуару, визначаючи його належність до касти стерилізованих.

  • Та де, не має. Беремо?
  • Беремо, – ствердно киває головою пан Павло.

Ловці зупиняють машину, беруть своє нехитре знаряддя для вилову чотирилапих – сачок з петлею на кінці.

  • Може рушницю?, – перепитує Ігор.
  • Наготуй і рушницю, – погоджується Петро.

При слові «рушниця» моє серце похололо. Побачивши мій подив, чоловіки відразу пояснюють – рушниця для пострілів уколами із транквілізаторами. Один укол, наповнений сумішшю із двох спецпрепаратів, вартує кілька сотень гривень.

Снодійні препарати

 

Підкрадаємося до собаки, який мирно гріється на сонечку. Чоловіки – з сачком і рушницею, я – з фотоапаратом. Пес спокійно переходить на іншу сонячну галявину, а за ним – і його бродячі колеги. Відчайдушно починаю фотографувати, бо ж втече! А от ловці зберігають спокій і різких рухів не роблять. Переглядаються. Пан Ігор мовчки йде до «газельки» по рушницю. Собаки, схоже, посміхаються. Байдуже, ліниво дивляться на незнайомий предмет у руках ловця. Чого не скажеш про погляди людей, які починають виходити із церкви неподалік – закінчилася ранкова служба. Людський потік з кожною секундою стає помітно густішим, а від пронизливих поглядів накочується хвиля нерозуміння і неприхованої злості. Бачачи, що процес привертає надто багато уваги, пан Павло повертається до автівки.

  • Ігор, не треба, бо зараз будемо ловити його поміж людей. Завтра приїдемо, нікуди не дінеться.

Вже у машині ловці пояснюють, що у їхній практиці було багато випадків, коли люди у буквальному

Обладнання

розумінні слова кидалися на них з кулаками, під час виконання роботи із відлову собак.

  • Було діло на зупинці: получили хлопці по писку. Мешканці написали скаргу на пса, який на людей кидався і кусав. Ми по пса приїхали, а люди як то зачули! Ми ледве втекли з того місця. А ще було таке, що хтось підкормив собі песика в під’їзді. Сусідам не сподобалося, тому викликали нас. Ми до пса – а з сусіднього під’їзду вибігає п’ятеро мужиків! Ще минулого року ми їздили в камуфляжній формі, але прийшлося зняти, бо почали люди писати скарги, що то сепаратисти тернопільських псів відловлюють, – продовжує оповідати ловецькі бувальщини пан Ігор.

    Ловець на полюванні

Тим часом ми під’їхали до центральної частини міста. Ігор пішов дивитися за чотирилапими, пан Павло продовжив розповідь.

  • Вони вже добре відчувають запах машини, кліток. Не раз їду своєю машиною – бачу повно собак. Пересідаю в «газельку» – і нема вже по дорозі жодної, хіба якісь новенькі, недосвідчені. Але зловити їх так само непросто.

Пан Ігор, що саме повернуся, розводить руками – в центрі «чисто». Їдемо у закапелок, про існування якого у місті я не здогадувалася.

І знову дежавю – під деревом спокійно лежить пес, який ніяк не реагує на ловців. Вони пояснюють – це чийсь, бо неподалік приватний сектор. Його не чіпатимуть. Обоє йдуть вивчати територію закинутого будівництва. З-під імпровізованої будки висипаються малі цуценята.

  • То та біла певно мала малих, – висловлює припущення Ігор.

Робити тут нема чого – цуценят і їхню маму не забиратимуть. Ловці розмовляють між собою.

  • Ти бачив, в тої рудої на животі якась гуля?
  • Ет… певно кришка їй. Ти забув, що там пару днів тому всіх псів хтось потруїв? Надоїло людям те гавкання. Спочатку самі годують, поки песики малі, а потім труять, та й по всьому.  А вони всі були стерилізовані, ті, яких потруїли. Наша роботу – коту під хвіст…

Ватага безпритульків

Операція «Впіймати пса»

На горизонті з’являється новий «собачий об’єкт». Неподалік від центрального ринку на осонні засмагає п’ятеро величеньких псів. Підходимо, оглядаємо їх. Якусь мить ловці вагаються – базарний день у розпалі, народу довкола чимало, і всі скоса дивляться на зелену рушницю в руках у пана Ігоря. Та впіймати собаку сьогодні – діло принципу, щоб я не пішла від них «з порожніми руками».

Ігор прицілюється і собача зграя різко підривається з місця. У одного пса із стегна стирчить «квіточка» від укола.

Собаки поволі йдуть з облюбованого місця. Пан Ігор, кинувши рушницю, слідує за ними. Коли снодійне почне діяти він передзвонить до напарника, щоб заванатажити сплячу тварину у клітку.

  • Ці ліки діють не менше двадцяти хвилин. Раніше нам видавали сильніші транквілізатори, то працювати було набагато легше. Багато залежить ще від розміру пса, від його здоров’я. Тут сука величенька, скоро не впаде,- пояснює пан Павло.

І справді, очікувати на дзвінок від Ігоря, який вислідковував собаку, довелося довгенько. Врешті тварина лягла. Разом із нею вляглася вся собача компанія. У кого з них стріляли – ніяк не зрозумію. Сплять усі, і, схоже, їм байдуже, що поряд за ними пильно слідкують ловці. Пан Ігор з сачком стоїть напоготові. Один різкий рух – собаки піднімаються і переходять на кілька метрів далі. У одної з них, схоже, трохи заплітаються ноги. Це –наша «жертва».

  • Ігор, вже скоро десята година. Давай ще один укол, бо буде марна робота, – каже пан Павло.

Вийнявши “квіточку” укола із снодійним, собака пішла далі, несучи його в зубах

Ігор прицілюється і ще один укол із снодійним опиняється у сідниці тварини. Вона різко піднімається і біжить. Цього разу укол не впав на землю, то ж тварина біжить по дорозі, витягує укол із «квіточкою» і для чогось несе його в зубах. Виглядає дещо комічно: собака з квіточкою в зубах, слідом за якою біжить ловець, а за ним – спалахи фотоапарата. Люди звертають увагу на чудернацький процес.

Таки впіймали

Пан Павло вишукує рушницю, яку Ігор залишив, поціливши в тварину. Телефонний дзвінок як сигнал – тварина спить. Щоправда, залізла у якийсь закинутий підвал, тож дістати її – ціла епопея. За оказією спостерігають декілька десятків людей.  Дві жіночки з магазину неподалік жалісливо дивлять на собаку, яка спить.

  • Ви її не вбили? – перепитує одна.
  • Її, суку, убить мало! – перебиває інша. – Вона недавно

    Відловлену собаку зустрічає працівниця стерилізаційного центру у Дичкові пані Оксана

    окотилася, але мать вона, скажу я вам, отвратітєльна! Її щєнков кормить ота біла. То добра сука. А оце – невесть-что!  Цю забирайте!

Пан Павло намагається пояснити, що впіймана тварина не має цуценят, і що це правда – цуценят народила біла собака. Але махає рукою і не сперечається. Чоловіки вантажать впійману сонну собаку у клітку. Собака розплющує очі, сідає.

  • Їдемо, маленька, до волонтерів, там тебе не образять, – стукає по борту машини пан Ігор.

 Нове життя?

Щоб прослідкувати, що далі чекає зловлену тварину, їду у центр стерилізації з чоловіками і з впійманою собакою.

Без лапки(

Собака після операції

Тут її заселяють у вольєр, де вона може спокійно додивитися свої собачі сновидіння. Пані Оксана, яка доглядає за безпритульними тваринами у стерилізаційному центрі, розповідає, що тварин тут побувало дуже багато. Частину привозить служба вилову, частину – волонтери. Дуже багато тварин з’являється тут «чудом» – їх не відловлюють «ґидзлі» і не привозять волонтери. Як розповіла пані Оксана, знаючи, що центр стерилізації знаходиться неподалік від залізничної колії, люди просто висаджують своїх тварин на пероні і далі їдуть у своїх справах. Спочатку такі тварини можуть наробити чимало біди селянам, але згодом їх таки відловлюють, щоб зробити операцію. На тривале перетримування коштів бракує.

Тим часом розглядаю сам центр. По території бігають собаки – хто на чотирьох, а хто – на трьох лапах. З хвостами і без, веселі й сумні. У декількох вольєрах утримують тих, кому до громади – зась. Серед них – молода мама з цуценятками, тварини у післяопераційному періоді, агресивні тощо. У вольєрі під номером п’ять віку доживає Чорний

Чорний Демон

Демон – «рецидивіст», на рахунку у якого чимало покусаних сідниць. Навряд чи він ще побачить колись небо без граток.

“Камера” “Рецидивіста” Чорного Демона

  • Важко мені одній, хоча б ще одну людину сюди. Нема вихідних, бо ж тварини завжди їсти хочуть. Морально не важко, бо тварин дуже люблю, і вдома тримаю: маю вже трьох собак, – розповідає пані Оксана. – Волонтери викладають в інтернет фотографії тварин і багато собак таким способом знайшли собі господарів. Але проблему це не вирішує. В той час, коли хтось дає прихисток хтось інший – викидає…

Пані Оксана показує запаси харчів для жителів стирелізаційного центру

Дорогою до міста ловці говорять про своїх улюбленців, про тих, які вдома чекають на своїх господарів.

  • То все живе, воно ласки хоче, – ділиться думками пан Павло. – Але для того, щоб робити притулок, щоб тримати псів, потрібні великі гроші. А сенсу у цьому нема. Ми маємо своїх тварин вдома, ми їх любимо, але по відношенню до бродячих треба змінювати законодавство. Є гарні песики, яких люди собі візьмуть, але багато з тих, що ви бачили в центрі стерилізації – їх ніхто вже не візьме. Їх треба годувати і мати де утримувати. Я вважаю, що насамперед треба ввести міру покарання для людей, які тварин виганяють на вулицю…

    Операційна

… Бровко слухав, як скавулить пес на будівництві неподалік. У великому круглому місяці, як на екрані, пес дивився напівсон. Пес думав про тітоньку у квітчастому халаті, яка зранку винесе йому чогось смачненького – якусь рожеву сосиску чи може навіть недоїдену котлету. А може й не винесе. «Тітонько, забери мене до себе!», – пес щораз тицяв вогким носом їй у коліно. Він не розумів, що цій собачій мрії не судилося здійснитися.

Несподівано Бровка боляче вкусила блоха. Він по-собачому вилаявся, голосно гавкнувши. Ловець собак здригнувся уві сні.

Оля Терещук, для «Тернопіль житлово-комунальний»