Собаки на вулицях Тернополя: бути чи не бути?

Вважається, що собака – це найкращий друг людини, вірна, розумна та добра тварина, котра, навіть в умовах бродячого способу життя зберігає ці якості. Багато тернополян справді піклуються про тварин у своїх дворах, на вулицях, влаштовують невеличкі локальні «притулки», проте це не вирішує проблем, пов’язаних з безпритульними тваринами у Тернополі. Велика кількість містян скаржаться на собак, які спокійно розгулюють вулицями. Проте ніхто не задумується, що корінь проблеми у господарях,  які не знайшли людянішого способу позбавитись від живої забавки, як викинути її на вулицю.  Мало хто знає, що в Тернополі запроваджено систему «city-dog» («міський собака»), котра передбачає вилов тварин для стерилізації, після чого тварин випускають на волю.  Часто тернополяни, що скаржаться на безпритульних тварин, навіть не здогадуються, що в Тернопільській області функціонує лише один стерилізаційний центр, який обслуговує тварин з усього міста та районів. А це – колосальна кількість собак, для забезпечення стерилізації яких необхідно хоча б по-одному стерилізаційному центру на район.

Через брак коштів на утримання безпритульних собак, не вдається втілити задумів доброчинних організацій, які опікуються тваринами. Волонтери, на жаль, не мають достатньої кількості ресурсів, щоб утримувати та доглядати не менше трьох тисяч собак, а ще варто пам’ятати, що їхня кількість постійно зростає.

На противагу діяльності активістів та захисників тварин, в нашому місті іноді спостерігаються випадки отруювання тварин.

Так звані «дог-хантери» діють радикальними методами, не задумуючись про можливість гуманної системи взаємодії з безпритульними тваринами. В Україні ініціюють введення німецької практики щодо вилову та утримання тварин в притулках. Проте, як зазначає начальник відділу благоустрою та екології Олег Соколовський, одним із найоптимальніших шляхів вирішення даної проблеми є створенням елітних закладів утримання тварин.

• «Елітарні» притулки могли б бути призначеними для тварин, які мають господарів, але з певних причин вимагають додаткового догляду. Приміром, господарі їдуть на відпочинок і змушені залишити собаку на якийсь час. Тварину належно доглядають, а господар сплачує за це певну суму. Таким чином притулок зможе заробляти на утримання якоїсь кількості безпритульних тварин, час перебування яких у притулку також має бути обмеженим. Приміром, тварини будуть знаходитись в хороших умовах протягом трьох місяців. За цей час, в ідеальному варіанті розвитку подій, тварину мають забрати з притулку нові власники. В іншому ж випадку – тварина піддається евтаназії. Проте виникає ряд проблем: спільнота захисників тварин не погодиться на такі умови, аргументуючи це тим, що евтаназія – це вбивство невинних тварин.

Також основним чинником, який гальмує впровадження даної системи, є те, що в Україні навряд чи забиратимуть тварин із притулків. І третє: притулки для безпритульних собак є дуже затратними, адже кількість тварин невпинно зростає, відтак, зростатимуть і витрати на їх утримання. Тобто проблема є комплексною і такою, яку не можливо вирішити миттєво.

Єдиним виходом для бродячих тварин можуть стати реальні волонтерські ініціативи та приватні притулки, які зможуть виконувати догляд та утримання тварин на благодійних засадах. А поки втілити вищенаведене не вдається, доведеться звикати до думки, що собаки – повноцінні мешканці міста.

• Ви не раз спостерігали те, як наші тварини переходять дорогу на зелене світло, відстоюють власні території та нападають на «чужинців», – розповідає Олег Соколовський, – Коли на вулиці міста потрапляють тварини з інших населених пунктів, вони губляться серед пішоходів та машин, невідомих раніше умов, і, цілком зрозуміло, реагують на це агресивно. Проте, не варто забувати, що тварини опиняються на вулицях в результаті людської байдужості та жорстокості. Тому проблему треба вирішувати значно раніше, ще до того, як собака опиниться в статусі «безпритульної».  А починати варто з питання, адресованого собі: «Якщо я візьму собаку додому, чи зможу я справді віднестись до нього, як до найкращого друга?». У разі негативної відповіді – краще відкинути таку ідею, даючи шанс собаці віднайти «свого» справжнього господаря і прожити життя в статусі чотирилапого друга,  а не на холодних вулицях.

Тому кожен тернополянин має задуматися над тим, як вчинити із бродячими тваринами, перед тим, як скаржитися на них. Адже всі ми – жителі одного міста.

Христина Цивкас, «Школа молодого реформатора»