22.09.2018 21:24
eps_banner
АКТУАЛЬНО:

Відомий український архітектор розповів, який задум лежить в основі оновлення входу в парк Шевченка

Данило Чепіль – український архітектор, краєзнавець, громадський діяч, отримувач державної премії України в галузі архітектури, почесний громадянин Тернополя , який, до слова, зараз працює викладачем  теорії мистецтва на кафедрі дизайну Тернопільського коледжу відкритого міжнародного університету «Україна», розповів про те, які ідеї лежать в основі оновленого дизайну площі перед пам’ятником Степанові Бандері при вході в парк імені Тараса Шевченка.

  • Якщо розмовляти про візерунок на площі, то мова буде йти про мистецтво. З давніх часів і до сьогодні ведеться полеміка між традиціоналістами та авангардистами з приводу того, яка з цих течій має більше право на існування. Багато молодих архітекторів нині перебувають у полоні нових течій, – вважає Данило Чепіль. – У США навіть діє нова група ACIMPTOTE, діяльність якої полягає у комп’ютерному генеруванні ідей. Критики та мистецтвознавці називають цю течію дигітальною архітектурою – це те, що створене комп’ютером. І часто молодь в полоні цієї нової течії не цікавиться іншими течіями, які побутують у Європі. Натомість у Західній Європі, в Німеччині, в Франції існує дуже цінне об’єднання архітекторів – група «Криголам», яке не підтримує дигітальну архітектуру та хай-тек, запевняючи, що ці напрями є некомфортними для людини. Отже, потрібно вертатися до чогось більше традиційного, прийнятного, приміром, до старого доброго провансу, вважають вони. Існує також  течія контесктуалізму, яка передбачає делікатне вписування чогось нового у сформоване середовище. Відтак, молоді архітектори мають розуміти, що не можна молитися на комп’ютерне генерування, а варто додавати ще й душу, бо те, що модне нині, завтра вже буде не модним.

Якщо взяти за зразок нашу реконструйовану площу, то Степан Бандера – не Малєвіч і не Кандінський (європейські  авангардисти, абстракціоністи, інтернаціоналісти) . Степан Бандера є націоналістом, його погляди є протилежними до поглядів інтернаціоналістів. Тому йому модернові інтернаціональні цяцьки  не підходять. Степан Бандера швидше є традиціоналістом, та, разом з тим, він не є артистом у барвистій вишиванці. Правила кодексу націоналізму базуються на різних людських чеснотах, зокрема – на скромності. Державна площа не є площею перед РАЦСОМ, яка може бути прикрашена вишиванкою чи вишитим рушником, а є площею перед пам’ятником першого націоналіста, яким вже  десятки років Путін страшить свій народ. Бандері  пасує площа з скромним килимом з гуцульським елементом, а не  барвиста вишита сорочка. Цього досить – делікатно розкиданий візерунок, грамотно, професійно, не нав’язливо, в стилі контекстуалізму – по-новому і трохи традиційного, тобто, передбачає делікатне вписування нового в сформоване середовище. Традиціоналіст кричить «Хочу вишиту сорочку». Але Бандера би не оцінив цього, бо сьогодні всі красуються на банерах, в кого барвистіша вишиванка, а йому притаманні аскетизм та скромність. Інтернаціональна архітектура, це коли всі когось копіюють, а свого не роблять.  Ми   від молоді чекаємо постмодернізму, але українського. Так,  як роблять це  японці: щось нове і сучасне, але  японське, а не згенероване  комп’ютером. Тобто японці невпинно рухаються вперед, але основне в їхньому поступі – традиціоналізм, тобто вони постійно опираються на своє. Відтак хочеться сказати нашим молодим архітекторам, що в пошуках чогось нового, нехай навіть із використанням комп’ютерного генерування, необхідно додавати частинку душі. Якщо підсумувати усе сказане, то виходить, що на меті було створення скромної державної площі в дусі концептуалізму, яка б личила пам’ятнику Степанові Бандері, і це завдання було втілене.  Потрібно створювати постмодернізм український, а не американський. Сам тому я порекомендував замінити елементи багатої української  вишиванки на скромний гуцульський орнамент. Що б не робили сучасні архітектори, їхня праця повинна містити щось українське, а вишиванка, сьогодні, на жаль, не завжди є ознакою патріотизму. Як казали давні греки, «Краса – це почуття міри», саме тому площа  проста, лаконічна і з делікатним візерунком.

 

Щодо перголи  червоного кольору на вході до парку, то Данило Чепіль  вважає, що вона непогано вписується у загальний вигляд площі.

  • Як автор пам’ятника Степана Бандери, можу сказати що пергола на фоні парку зі мною погоджена і не заважає пам’ятнику. Автор в праві вимагати змін, якщо щось не так на його думку – так передбачено чинним законодавством у розділі про авторське право. Так от, втілення перголи мене влаштовує, принаймні, моє око воно не дратує, – каже Данило Васильович.

Архітектор зазначає, що обговорювалися й інші варіанти арки, зокрема  – облаштування входу конструкцією, схожою до тої, яка тут була колись.  Та арка, яка прикрашала вхід  до парку у минулому столітті, була виконана в стилі сталінського ампіру, була збудована у стилі, який бачимо і у інших арках в парку Шевченка. За радянських часів такі арки споруджували всюди: колони і балясини можна побачити і в Москві, і в Києві, і в Тернополі.  На жаль, про колишню арку я фактично нічого не знаю, бо переїхав до Тернополя у 1981 році, коли її вже не було. Можливо інформація про те, коли арка була збудована та коли і чому була зруйнована, є десь в партійних архівах. Втім відновлювати радянську арку – без сенсу. Крім того, така споруда обійшлася дуже дорого, тому був прийнятий компромісний варіант. Сучасна, легка конструкція, доповнена витким виноградом, без зайвих написів на вході є вдалим акцентом входу у парк, на думку відомого архітектора.

Тернопіль житлово-комунальний

'