Тернопіль за часів Острозького – місто мецената

“У той час бурі і громів живе собі спокійно у Тернополі тихий робітник Лука. Він перекладає Біблію на руську (українську – прим. ред.) мову. Рукопис того перекладу є у Варшаві, в бібліотеці університетській, куди він потрапив через єпископа Ціхановського”, писав у 1893 р. отець Петро Білинський у розвідці “Тернопіль і його околиці”.
Справді, тернопільський переклад Святого Письма був серед особливо цінних пам’яток Варшавського університету, хоча дехто сумнівався, що тернополянин самотужки переклав його. Приміром, професор Омелян Огоновський припускав, що Лука просто копіював переклад Біблії Франциска Скорини. Та проти цього свідчило те, що у Луки були біблійні книги, яких не знаходимо у Скорини і навпаки.
“Ким був той Лука і яким було його прізвище, годі те знати. Може, при точному перегляді церковних книг та актів парафіяльних із міста віднайдеться ім’я того у будь-якому випадку дуже працьовитого чоловіка”, підсумовував отець Білинський.
Відомо, що наприкінці Мойсеєвого П’ятикнижжя Лука написав: “Божою поміччю, велінням, а пильністю слабкого чоловіка на ім’я Лука у неславному місті Тернополі 1596”. Одначе теперішні вчені доступу до тієї пам’ятки не мають – вона зникла у вирі подій Другої світової.
Середня церква була дерев’яною.

За чотири роки до завершення Лукою його роботи над Біблією побував у Тернополі дорогою з Москви через Вільно (тепер Вільнюс – прим. ред.) та Острог константинопольський патріарх Єремія ІІ. Відвідавши столицю володінь Константина Острозького, ієрарх уже в нашому місті провів собор і підтвердив свою волю про утворення там братства мирян. Та церква не простояла довго після візиту патріарха, її замінили кам’яною. І хтозна чи не татарський напад 1589 р. спонукав жителів міста зробити це.
Уже у 1602 р. тернополяни “при старожитній церкві дерев’яній, з боку від південної сторони збудували, приглянувши собі майстра доброго – муляра на ім’я Леонтій, мужа у вірі руській, християнина богобоязливого… найперше фундамент вибрали до ґрунту самого на глибину двох хлопів, а в ширину на п’ять ліктів і вимурували його у всьому достатній…”. Про це йшлося у церковних книгах з тих часів, що їх зберігали у бібліотеці храму до Другої світової. Отож виходить, що стара Рождественська церква стояла якщо не на сучасній дорозі на вул. Руській, то принаймні займала її частину, і це пояснює наявність при храмові широкого подвір’я, яке ліквідували тільки в радянські часи – коли розширювали автошлях.
Інші деталі про тернопільську “старожитну церкву” часів князя Острозького джерела не подають. Не відомо навіть, коли саме її розібрали. Вочевидь, це сталося уже після завершення будови кам’яної святині – після 1 вересня 1608 р. Адже мусили ж люди десь молитися, поки роботи тривали! Освячував Середню церкву єпископ галицький, львівський і кам’янець-подільський Єремія Тисаровський 1 січня 1609 р.

Князь Константин новобудови, швидше за все, не побачив. Річ у тому, що ще у 1603 р. він розподілив свої маєтки між дітьми і Тернопіль припав наймолодшому синові – Олександру. Але він несподівано помер під час об’їзду володінь того ж року. Подейкували, що 33-річного спадкоємця отруїли його слуга, дружина його економа, а то й взагалі єзуїти. Але, мабуть, в Острозьких була якась генетична хвороба. Для старого Острозького втрата сина стала дуже сильним ударом – не стало останньої дитини, яку йому подарувала Софія, та ще й єдиного із дітей, який дотримувався батьківської віри і не перейшов у римо-католицизм. Відтак Константин Острозький переїхав у монастир. Помер він 13 (за новим стилем – 23) лютого 1608 р.

Зрештою, історики неодноразово дивувалися, що Острозькі не долучилися до зведення нової церкви.
“Олександр тримався своєї церкви міцно, він щедро обдаровував Божі доми. Чому ж його тут нема? Він же володар Тернополя! Певно, мав намір подати тут руку помочі, але смерть неочікувана перервала нитку його життя”, припускав отець Петро Білинський.
Цю ж лінію продовжує сучасний тернопільський дослідник Петро Гуцал.
“Одне можемо сказати: якби О. Острозькому судилося триваліше життя, то історична доля Тернополя була б іншою, і у XVII ст. місто стало б православним культурно-просвітнім центром”, вважає цей вчений.