23.11.2017 17:05
eps_banner
АКТУАЛЬНО:
Управління ЖКГ / Місто / Люди / Стефанія Денис: «Поки працюю – живу!»

Стефанія Денис: «Поки працюю – живу!»

Стефанія Денис від 1960 року працює у комунальній галузі. Свою роботу жінка розпочала  23 брезня 1960 року робітником зеленого господарства, а у 1979 році стала двірником у ЖЕКу.З того часу вже от майже чотири десятки років прибирає один і той самий двір на вулиці Клима Савури, 2. Спочатку із «Зеленбуду» вона прийшла на роботу в ЖЕК-2, з 1982 року після поділу ЖЕК-2 перейшла на роботу в ЖЕК-9, який з часом перетворився у ПП «Наш дім».

  • Директор «Зеленбуду» не раз перепитував мене, коли я повернуся на роботу. А я кажу, та де я вже піду – я вже в ЖЕКу, – ділиться спогадами балакуча, жвава та емоційна Стефанія Василівна. – Якось так вийшло: я пішла в декрет, а тодішній директор ЖЕКу каже до мене: «Йди до нас робити». А я йому – та в мене дитина, я не зможу. То він сказав мені, що можна дитину з собою брати і поки вона збоку грається – прибирати.  Тому можна сказати, що я і в декреті не сиділа, а працювала. Спочатку брала дітей з собою, а потім, коли виросли, продовжила працювати, бо мені дуже сподобалася робота.

З щирими емоціями пригадує Стефанія Василівна і свою працю в «Зеленому господарстві». Там, каже, доглядала з гвоздиками.

  • У «зеленстрої» я садила, бризкала, рвала, вінки плели з дівчатами, – жінка перелічує імена та прізвища тих, з ким працювала в ті далекі роки. – Треба було по сто двадцять вінків сплести, мені це вдавалося досить швидко. А вінки потрібні були на похорони, чи на свята, щоб покладати до пам’ятників. Квітковий магазин від «зеленстрою» тоді був біля універмагу, то я навіть там трохи продавцем працювала.

Тому, можливо, цінували у «Зеленому господарстві» Стефанію Василівну, за те, що сміливо бралася за будь-яку роботу. А ще – не лише невтомно працювала, але й совісно і з душею. Відданість непростій справі двірника відзначає і керівництво ПП «Наш дім», і сама Стефанія Денис.

  • От зараз роблю і на пенсію навіть не збираюся і не хочу лишати роботу. Я вже всім казала, що звідси не піду, ляжу і вмру на тій лавці коло дому, – сміється пані Стефанія. – Поки працюю кожного дня – живу. А коли в неділю вихідний – виглядаю в вікно і не можу дочекатися, коли на роботу. Навіть мої мешканці кажуть, що я вже їхня, домашня, бо живу на роботі. А я їх всіх знаю змалечку, знаю їхніх дітей та внуків, адже, поки працюю в цьому домі, тут зросло декілька поколінь.

Два роки тому, коли Стефанія Василівна захворіла, мешканці, дізнавшись про її проблему, навіть зібрали гроші їй на лікування, за що жінка їм до нині вдячна.

  • Мешканці тут добрі, дуже добрі. Для мене головне, щоб роботу мою шанували, хоч вона важка. Хтось поробить трохи, щось не те йому скажуть, та вже й лишає ту роботу. А я  не так: я кажу – «Добре!», і роблю далі, – ділиться досвідом жінка.

Бо для неї робота і мешканці – як родина. А  родину не залишають, коли виникають труднощі чи проблеми.  Тому нестримна ентузіастка, щира та усміхнена Стефанія Василівна, поговоривши якусь мить, знову вирушає до праці. Мініатюрна, але жвава, бере свій нехитрий інструмент, хоч сама – завбільшки, як той віник, і береться за роботу, завдяки якій, за її  словами, живе.

Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології ТМР

'